Остапа Пасіки немає, а його пасіка залишилась….

«Про пісню не варто розказувати, її треба слухати. Так  із образотворчим мистецтвом. Його потрібно дивитись. Тому не чекайте від мене пояснень того, що я своїми композиціями хотів сказати. А от згадати, як мовиться, по живих слідах грізну навколо творчу обстановку не лише варто, а й необхідно. » О. Пасіка

1929 року в с. Кровинка Теребовлянського району на Тернопільщині народився Остап Пасіка, талановитий журналіст і художник, займався декоративною різьбою по дереву. Ще в 1944 році (15 річним хлопцем) він почав працювати біля друкарського станка. О. Пасіка навчався на факультеті журналістики Львівського університету, згодом десяток років присвятив своє життя редакціям різноманітних газет. Через погані умови праці захворів на туберкульоз легенів і був змушений погодитись на лобектомію. Через це та деякі інші ускладнення медичні комісії постійно визнавали його непрацездатним.

«Розмірковуючи над фактами кричущих підлостей та фальсифікацій імперії, я знов і знов приходив до одного і того ж висновку: не можна мовчати, треба щось робити.». – так говорив Остап Пасіка у тяжкі часи Радянської влади.: «…і я взявся за різець». Спершу він освоював техніку різьби на дереві, виготовляючи прості речі, а вже потім робив виношені та вимріяні сюжети, старався створити такі алегорії, котрі б вчили людей відрізняти добро від зла, правду від брехні. Коли Пасіка остаточно залишив роботу редактора Політвидаву України та став першим штатним керівником Київської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, то уже сміливіше узявся за відстоювання духовних надбань нашого народу. Уже в 1985-ому році в Остапа Пасіки було до сотні вирізьблених різних за жанром композицій. Серед них – сюжети про славну Київську Русь, козацтво, національних героїв – Олекса Довбуша, Устима Кармелюка, Марусю Богуславку, про національних діячів культури і науки. Найперша виставка пана Пасіки відбулась в 1988 році – у підземному переході під тодішньою площею Жовтневої революції. Загалом автором виконано понад 500 робіт по на дереві. «Тут мабуть треба сказати, що мій особистий ужинок у різьбярстві, котрий умовно можна назвати «Мозаїка слави і болю нашого народу, або Історія України в особистостях» нараховує понад півтисячі творів. З них більше половини я передав різним музеям, освітнім та науковим закладам для громадських користувань, в тім числі понад сто для створення картинної галереї в м. Теребовля – моїй малій прадавній батьківщині, в якій колись правив осліплений злою сліпотою внук Ярослава Мудрого – князь Василько.»

 Про Остапа Пасіку відзнято 6 кінофільмів. Та й сам митець є художником-постановником трисерійного кінофільму про наше козацтво – «Море і Україна».  Пасіка своєю творчістю привернув увагу митців кіностудії ім.. О. Довженка «Укртелефільму», «Наукфільму», студії хронікальних фільмів, кінематографів Японії, Ізраїлю, Австралії. Остання робота, над якою працював невтомний різьбяр – це портрети своїх батьків із словами-надписами про подяку найріднішим за своє життя і свій талант……але не встиг сказати, стільки не встиг зробити і втілити у наше життя, бо його обірвалось….15 червня 2000 року……

Митцю спочатку         

Треба вмерти.

Щоб визнали.

У розп’ятті!

Що з мене зроблять

Після смерті?

Хоч би не те,

Що при житті.

Підготувала Немира Л. М.